| Головна » Файли » Корисна інформація » Батькам |
| 09.02.2016, 19:39 | ||
Педагогічні поради батькам щодо морально-етичного виховання в сім'їПоряд із позитивним значенням засобів масової інформації для розвитку молодої людини, їхній вплив на суспільну свідомість, зокрема юнаків і дівчат, стає дедалі небезпечним. Інформація сучасних засобів медіа, що перевантажена ідеями, руслами боротьби, конкуренції, насильства, конструює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Значна частина батьків занепокоєна сильним потягом їхніх дітей до телебачення, відеофільмів та ігор, що відволікають їх від навчальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей. Небезпека з боку засобів масової інформації полягає ще в тому сенсі, що вони «перехоплюють» у батьків виховний вплив на дітей, послаблюють результативність їхніх педагогічних дій, оскільки стають вагомим джерелом значущої та привабливої для молоді інформації. (За матеріалами виступів учасників ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Відродження духовності у сучасному світі: взаємодія Церкви та освіти") Унаслідок цієї конкуренції деякі батьки послаблюють свій контроль над поведінкою дітей, застосовують авторитарні дії, методи примусового впливу, що вимагають від них беззаперечного підкорення. Така стереотипна, одноосібна поведінка батьків без урахування дій, потреб, бажань дітей спонукає їх до більшого відчуження, вияву незадоволення, агресій, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, комп'ютерних ігор тощо. Сім'я – це найвагоміший осередок, чинник виховання молоді, формування у них соціальних рис, моральних цінностей. Від сімейного виховання залежить, яким цінностям учні надають перевагу, які їхні захоплення, як вони ставляться до ЗМІ. Тому переважна роль сім'ї у формуванні особистості молодої людини як критичного споживача мас-медіа беззаперечна. Проте слід зазначити, що батькам, як і педагогам, протидіяти невибірковому сильному потягу дітей до медіапродукції, що формувався роками, набагато складніше. Ефективніше застосовувати превентивні, профілактичні дії, заходи щодо розвитку в учнів критичного ставлення до засобів медіа. Дослідники проблем агресії засвідчують, що учні, які з дитинства зазнають насильства, образи, приниження в сім'ї, перебувають у стані фрустрації, депресії, гніву тощо, що зумовлює схильність до агресії, войовничості, інтерес до інформації, сцен насильства, боротьби, вбивства. Тому, як зазначають науковці, батьки повинні набувати компетентності щодо розвитку позитивних міжособистісних стосунків з дітьми, досягнення взаєморозуміння з ними, а також дієвості. Насамперед вони повинні вміти налагоджувати дисципліну в сім'ї без насильства й тиску на дітей. Виховання в учнів чуйності й кооперативності, умінь емоційного контролю й моральної оцінки власної поведінки стає протидією негативним впливам засобів масової інформації. Тому деякі педагогічні поради батькам щодо формування в учнів критичного ставлення до медіавпливів доцільні. Створення психологічно-комфортного «виховного» середовища в сім'ї на засадах довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків й учнів – найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей. Саме засобами сімейного середовища, що охоплює моделі гуманістичних стосунків, вияву пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив на розвиток особистості, привчають дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти. Важливе завдання у цій справі – це досягнення міри в організації контролю за діями й поведінкою учнів та надання їм прав і свобод у виборі вчинків, самоорганізації поведінки. Контроль за життєдіяльністю дитини є важливим обов'язком батьків. Проте він означає не навіювання страху, завоювання влади над дитиною, спонукання її до підкорення батьківським вимогам, а налагодження й підтримку конструктивної взаємодії з нею, вибір педагогічних дій, що не суперечать її потребам, бажанням і ненав'язливо стимулюють дотримання соціальних норм, самостійного прийняття рішень. Любов, емпатія, щирість і відкритість – головні умови створення позитивного, морального клімату в сім'ї. Досягнення взаємодії угоди батьків й учнів у процесі вирішення проблем дисципліни й деструктивної поведінки є важливим способом непримусового педагогічного впливу на особистість. Узгодження дій дорослих з дітьми, пошук взаєморозуміння можливі у процесі їхнього конструктивного спілкування, під час якого батьки виявляють повагу й позитивне ставлення до дитини, відкриті до її думки, приймають її незалежно від того, якою імпульсивною й афективною є її поведінка. Таке спілкування не ставить за мету звинувачувати школяра у чомусь, підтверджувати його провину чи хибність суджень. Натомість воно передбачає вирішення проблеми – обговорення доцільності батьківських вимог і бажань дітей, розгляд можливих наслідків у разі недотримання соціальних норм, спільне прийняття найоптимальнішого розв'язання. Саме завдяки конструктивному спілкуванню батьки мають змогу вислухати і зрозуміти дитину, пізнати її мотиви реальної поведінки, роз'яснити їй суть відповідних соціальних норм, майстерно переконати в доцільності їхнього виконання. Важливим завданням батьків є вибір методів виховного впливу, завдяки яким вони прищеплюють учням позитивне ставлення до моральних цінностей, здобутків духовної культури, апелюють до розуму, почуттів дитини. Накази, моральні нотації, беззаперечне напучення батьків не викликають у дітей позитивного емоційного відгуку, переживання зразків гуманної, доброчинної поведінки людей. Навпаки, такий підхід може породжувати у них приховану ворожість, нещирість, іноді бар'єр у прагненні до наслідування соціально цінної поведінки. Заборони також не є гарантом зміни поведінки учнів і виконання ними педагогічних вимог, оскільки не забезпечують простір для їхнього морального міркування й рефлексії власних дій. Хоча вони інколи підкорюються цим настановам, їхні погляди й прагнення залишаються без змін. Щоби спонукати учнів до дотримання соціально цінних норм, важливо насамперед викликати у них негативне ставлення до вчинків, небезпечних або шкідливих для суспільного життя (насильство, вбивство). Тому довірливий, відкритий до думок дітей словесний вплив дорослих дає змогу розкрити їм суть моральних цінностей, стимулює їх до власних роздумів, осмислення зв'язку окремих вчинків із життям інших людей. Логічні міркування, докази, емоційні спогади, розповіді батьків, що виявляються в безпосередніх, ненав'язливих формах стають зрозумілішими для школярів на противагу наказам, вказівкам, які зміст моральних ідей, норм цілком не розкривають. Залучення учнів до аналізу реальних ситуацій, власних вчинків і поведінки інших, а також сцен людського життя, представлених на телеекранах, сприяє виробленню ними критичного, усвідомленого ставлення до дійсності й самих себе. Необхідно, щоб словесні дії батьків і обговорення з дітьми соціальних норм були орієнтовані на їхні інтереси й розвивалися у напрямі до особистості. Тоді з'являється спільне міркування, взаєморозуміння, а учні привчаються не до самозахисту, як це буває у процесі навчальних настанов батьків, а до замислення над моральними проблемами. У справі виховання дітей, зокрема формування у них критичного, вибіркового ставлення до медіазасобів, батьки, зазвичай, вдаються до методів заохочення і покарання, що зумовлюють реакції учнів, протилежні очікуванням дорослих. Проте покарання – це завжди примус, який ще більше підсилює погану поведінку. Наприклад, якщо сварити дитину й не дозволяти їй дивитися телевізор або грати в комп'ютерні ігри, вона буде виявляти агресивні реакції та ще більше тягнутися до цих розваг. Покарання може бути ефективним, якщо стосується поведінки, що не стала звичною для школяра і не є залякуванням дитини. Важливо, щоб він усвідомлював провину й не був озлобленим на батьків. Загалом покарання слід поєднувати із заохоченням позитивних вчинків в учнів. У ситуаціях, коли дитина не погоджується з вимогами батьків та виявляє агресію, варто ігнорувати таку поведінку й підкріплювати неагресивну. Саме позитивні ствердження замість постійного зауваження усіх неправильних дій дитини, підтримка навіть незначних її успіхів у напрямі вдосконалення своєї поведінки стають доцільним заохоченням моральної поведінки. Виховне середовище в сім'ї визначається тим, які види життєдіяльності дітей реалізовують батьки та як. Виховання дитини в сім'ї значною мірою залежить від того, чи вона має свої обов'язки, залучена до різних видів діяльності, що важливі для досягнення благоустрою, культурно-освітнього, морального, естетичного рівнів розвитку сім'ї. Якщо батьки не залучають учнів до різноманітних справ, тоді вони мають вільний час і не знають, як ним скористатися, тому починають захоплюватися різними розвагами, зокрема надмірним без вибору й самоконтролю переглядом телепрограм, різноманітних фільмів і комп'ютерними іграми, в яких переважає войовнича тематика, сцени насильства. Кожна діяльність володіє значним потенціалом для виховання особистості – її інтересів, здібностей, соціальної поведінки, моральних якостей тощо. Участь і захоплення дитини діяльністю збагачує її інтереси та зумовлює критичне ставлення до медіа-засобів, послаблює її потяг до змісту медіаінформації, що не розвиває пізнавальні здібності та не навчає соціально цінній поведінці. А тому діяльність повинна охоплювати усі сфери життя учнів і батьків (праця, пізнання, спорт, художньо-естетична творчість, дозвілля) і задовольняти різноманітні їхні потреби. Поради батькам першокласників • Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів. • Не підганяйте дитину, бо розрахувати час – це ваш обов»язок. • Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона працює та втрачає сили. • Збираючи дитину до школи, їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: «Дивись поводься гарно», «Щоб не було поганих оцінок». • Забудьте вислів: «Яку оцінку ти сьогодні отримав?» . Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте як вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, вислухайте її. • Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона й сама все розкаже. • Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши не поспішайте затіяти сварку . говоріть з дитиною спокійно. • Після школи дитини не повинна одразу сідати за виконання домашніх завдань, а 2-3 години має відпочити. Найкращий час для виконання домашніх завдань з 15 до 17 години. • НЕ можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хв. треба відпочивати 10-15 хв. • Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А якщо вже потрібна допомога – без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова «не хвилюйся», «ти все умієш», «давай спробуємо поміркувати разом», «згадай як пояснював учитель»… • У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти добре вчитимешся, то…» , які часом ставлять заважкі умови, і тоді ви можете опинитися у складній ситуації. • Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. В цей час головним мають бути справи дитини, її біль, радощі. • У сім»ї має бути єдина тактика спілкування дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї. • Пам'ятайте, що навіть діти 7-8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити. Ваша доброзичливість допоможе вашій дитині у цьому. … Покарання не уникнути
Передусім батькам потрібно розібратися, як гостро реагує дитина на те чи інше покарання, та наскільки чутливо ставиться до зміни настрою своїх батьків. Цілком можливо, що ви поспішили вдарити свою дитину. Може для того, щоб вона змінила свою поведінку, буде досить ваших слів або просто погляду? Дисциплінарні засоби впливу не призводять до позитивних наслідків і спричинені здебільшого, істотними помилками в їх застосуванні. Найчастіше трапляється така ситуація, коли батьки удаються до покарань випадково, безсистемно. Буває, що часом дитину не сварять за якусь конкретну провину, а потім раптом карають за такий же самий поганий вчинок. Дітям же потрібна визначеність. Отже, будьте завжди послідовні у своїх рішеннях. У дитини може бути сильний, більш вольовий характер, ніж у її батьків. Якщо дитина може витримати тимчасовий тиск з боку матері або батька, то звичайно він перемагає у цьому своєрідному двобої. І навіть якщо її й "нашльопають" один-два рази, то вона все одно наполягатиме на своєму. У свою чергу батьки мають неодмінно витримати опір дитини. Інакше надалі може з”явитися загроза того, що не тільки ви позбавитесь авторитету у своєї дитини, але й ніхто не зможе зробити їй зауваження. У деяких батьків з”являється бажання покарати дитину якось інакше, незважаючи на те, що раніше вони застосовували в подібних ситуаціях інші методи впливу. Дитині потрібен час для того, щоб зрозуміти, чого ж саме хочуть від неї батьки. Тому зміна засобів впливу на дитину може призвести до сумних наслідків: вона може замкнутися в собі, або ж взагалі перестане реагувати на ваші покарання. Отож намагайтеся дотримуватись якогось одного методу, застосовуючи покарання як засіб впливу на поведінку дитини. Може бути, що батьки карають свою дитину занадто суворо. Якщо ж, наприклад, шльопання не викликає відчуття легкого болю, то не потрібно його повторювати. Бувають і такі діти, для яких тілесні покарання є зовсім не впливовими, або абсолютно не прийнятними. Наприклад, діти з підвищеною активністю збуджуються ще сильніше, якщо їх вдарити. Тому це покарання може бути шкідливим для нервової системи таких дітей. Тож намагайтеся застосовувати такі методи впливу, які дають можливість уникнути тілесних покарань. Успіхів вам!
Жорстоке ставлення батьків до дітей Жорстоке ставлення батьків до дітей: психолого-педагогічний аспект. Поява та існування в сучасному суспільстві великої кількості проблемних сімей несе в собі серйозну загрозу. Її феномен виступає, з одного боку, дестабілізуючим чинником духовності суспільства, з другого, проблемна сім'я є засобом десоціалізації та дезадаптації індивіда. Водночас зазначимо, що жорстоке ставлення до дітей, домашнє насильство має місце і в цілком заможних та благополучних у соціальному сенсі країнах. Американська статистика свідчить про збільшення числа жертв домашнього насильства серед дітей: щорічно від 200 до 500 тисяч дітей потерпають від тілесних пошкоджень, сексуальних домагань, психологічного знущання. У багатьох сім'ях фізичне насилля набуло систематичного або хронічного характеру (Фонтана В., Бешаров Д.). Кожного року щонайменше одна дитина зі ста потерпає від побиття батьками. Понад 40 % дітей хоча б один раз були побиті; 3 % дітей постраждали внаслідок застосування батьками, близькими, родичами вогнепальної або холодної зброї (Джелс Р.). Якщо до статистичних даних стосовно фізичної агресії до дітей додати дані про батьківську байдужість, бездушність, черствість, то загальна картина буде вкрай невтішною. Так, за даними С. Нейджі, на кожний відомий випадок жорстокого ставлення до дітей припадає приблизно три випадки бездушного поводження з ними. В численних психолого-педагогічних розвідках знаходить підтвердження той факт, що пережита в дитинстві сімейна жорстокість призводить до віддалених негативних наслідків, впливає на подальше життя жертви, оскільки отриманий травматичний досвід формуватиме специфічні міжособистісні взаємини і провокуватиме особливі життєві сценарії (Берон Р., Рідчарсон Д.). Так, у більшості випадків дорослі, які жорстоко поводилися стосовно власних дітей, самі мали відповідний досвід насилля в дитинстві. Серед головних причин жорстокого ставлення до дітей та підлітків із проблемних сімей вітчизняні вчені вважають психопатологію батьків, соціальну ізольованість сімей, викривлену систему життєвих цінностей, зруйновану модель взаємин між батьками та дітьми. Проте жодна з цих причин не є самодостатньою: тільки їхнє поєднання обумовлює вірогідність або можливість жорстокого ставлення до дитини. Проведене дослідження дало можливість зробити висновок, що характерною ознакою ставлення батьків до дітей в проблемній сім'ї є жорстокість, здійснення батьками фізичного або психічного насильства. У науковій літературі насильство трактується як побиття, погрози, приниження, замах на статеву недоторканість, застосування неприпустимих засобів виховання, експлуатацію дітей, їх погане матеріальне утримання. За нашими даними жорстоке ставлення до підлітків практикується більш, ніж у 50 % обстежених проблемних сімей. Батьки завдають не тільки непоправної шкоди фізичному здоров'ю дитини, але й обумовлюють деформацію особистісного розвитку підлітка, провокують тяжкі соціальні наслідки: входження в життя великого масиву соціально дезадаптованих особистостей, не здатних створити міцну сім'ю, бути гарними батьками власним дітям. А. Співаковська, вводячи поняття "батьківське ставлення", дотримувалась точки зору, що це - цілісне новоутворення, реальна спрямованість виховної діяльності батьків, яке виникає під впливом мотивів виховання. Саме від того, яке батьківське ставлення реалізується в родині залежить співвідношення між усвідомленими і неусвідомленими мотиваційними тенденціями. У науково-педагогічній літературі основними властивостями сприятливого батьківського ставлення до дітей та підлітків вважаються адекватність, динамічність, оптимістична прогностичність (Синягіна Н.). Структура батьківського ставлення розглядається як сукупність трьох компонентів: уявлення батьків про дитину; ставлення батьків до дитини; характер взаємовідносин батьків з дитиною. При цьому батьківське ставлення виглядає як утворення, яке може змінюватись під впливом різноманітних факторів. На основі отриманих результатів можна вести мову про деяку загальну тенденцію несприйняття більшою частиною проблемних батьків своїх дітей. Такі батьки відчувають до власних дітей злість, роздратування, нерозуміння, компенсуючи такі прояви застосуванням жорсткого, іноді навіть жорстокого контролю за життєдіяльністю підлітка. Вони вимагають бездоганної слухняності, дотримання дисципліни, нав'язують підлітку в усьому свою волю і своє бачення ситуації. Такі батьки презирливо ставляться до друзів, захоплень, бажань дитини, підкреслюючи неуспішність, низькі здібності, зовнішні вади підлітка. Батьки, які емоційно не сприймають дитину, практично ніколи не цікавляться її справами, не знають про плани на майбутнє, не надають необхідної допомоги. Несприйняття підлітка в проблемній сім'ї частіше притаманне батькам із вищою і незакінченою вищою освітою, які більш "витончено" застосовують у сімейному вихованні методи емоційного відторгнення підлітка. Зарубіжні дослідники доповнюють цей ряд, акцентуючи, що жорстоко ставляться до дітей батьки, які, як правило, імпульсивні, несамостійні, ізольовані, пригнічені, вразливі для критики; яким не вистачає навичок само-стримування, почуття самоповаги і самоконтролю. Такі батьки мають різну освіту і матеріальний стан, належать до різних етнічних, релігійних, соціальних та географічних груп. Не існує істотної різниці в проявах жорстокого ставлення до дітей за національною приналежністю, хоча в сім'ях з низьким рівнем прибутків вірогідність проявів жорстокості вдвічі вища, ніж у забезпечених родинах. Високий рівень агресії спостерігається в молодих сім'ях. Водночас аналіз досліджень, проведених низкою американських учених, дозволяє вирізнити чинники, що сприяють жорстокому ставленню до дітей з боку їхніх батьків та родичів. Так, на думку Хелфер і Кемп, багато батьків емоційно не готові до тієї відповідальності, яку накладає на людину материнство або батьківство. Вони дуже емоційно сприймають неприємності, пов'язані з виконанням батьківських обов'язків або просто їх ігнорують. У таких батьків з дитинства не були сформовані навички міжособистісного спілкування, що спричинило обмеження їх здатності ставитися до себе з повагою і взаємодіяти з іншими. Учені вважають, що дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача елементарних знань про дитячий розвиток і виховання з боку батьків. Тому модель домашнього насилля передається від одного покоління до іншого. Суворі покарання не вважаються насиллям, а розглядаються як така собі сімейна традиція, модель, яку батьки отримали у спадок. Дуже типовою для таких родин є ізольованість від зовнішнього світу, відлюдькуватість, небажання прийняти сторонню допомогу. Окрім того, вважає Янг, у родинах, де має місце жорстокість, часто присутня дитина-"мішень", яку вважають особливою, не такою як інші, відмінною від них: агресивною чи пасивною, веселою чи сумною, здоровою чи хворою і т. п. Така дитина стає об'єктом агресії членів родини, оскільки може нагадувати про нелюбого родича або бути улюбленцем когось одного із батьків, а також може мати певні вади або поганий характер. Узагальнення вищенаведених чинників, що сприяють проявам жорстокості стосовно дитини та індиферентного ставлення батьків до своїх обов'язків, дає можливість стверджувати, що єдиний шлях корекції жорстокого ставлення до дітей з боку батьків полягає в профілактиці домашньої жорстокості, розробці спеціальних програм педагогічної просвіти батьків. Неможливо викорінити соціальну проблему вже після її виникнення. Саме профілактика жорстокого ставлення батьків до дітей та підлітків має стати загальнодержавною, пропедевтичною справою. http://www.rotmistrivka.edukit.ck.ua/batjkvsjkij_vseobuch/pedagogichni_poradi_batjkam/ Матеріал взято із сайту: http://www.rotmistrivka.edukit.ck.ua/ | ||
| Переглядів: 900 | Завантажень: 0 | | ||
| Всього коментарів: 0 | |